ЛІТО "Кобзар"/
     
     
 
 
     
     


 
     
 
   
 

Кілька слів про невдячність, або деякі вважають що...

Вже більше двох років Всеукраїнська громадська організація «Кобзар» займається підтримкою української мови та літератури. За цей невеликий проміжок часу було зроблено дуже багато, але хочеться зупинитись на одному з напрямків діяльності, а саме –  на організації всеукраїнських літературних конкурсів. На даний момент за плечима вже 7 всеукраїнських конкурсів прози та поезії.

Кожен з них давався не легко і забирав значну кількість часу. Одне те, що координаторам та суддям було потрібно прочитати понад 600 А4 12 шрифтом (за один конкурс!) – це вже не мало.  Також важкою справою було (і є!) знайти кошти на проведення конкурсів. І,  хоча вони були малобюджетними та, можливо, не такими яскравими, як нам би хотілося, все ж таки кожен з них проходив на достойному, серйозному рівні. Люди, які не звикли думати про земні речі, так звані «поети» та «літератори», чомусь вважають, що все це елементарно і просто. Їм важко уявити собі, що значить утримувати Всеукраїнську організацію, яка, на відміну від Просвіти та НСПУ, не біжить виклянчувати гроші з державного бюджету на утримування бездіяльних ледарів адміністративного апарату та видання їх «шедеврів».

Такі речі, як оплата послуг зв’язку, Інтернету, транспортні витрати, підтримка та розробка сайту, оплата  дизайну та друку дипломів, листівок і т.д., а також купівля призів, оренда урочистої зали і тому подібне тягне значну кількість коштів, які потрібно десь знайти. Благодійні фонди та окремі меценати не поспішають допомагати літературі. Вони радше дають гроші на допомогу дітям-сиротам, підтримують спорт та таке інше, і це також чудово. Але сучасні автори, чомусь вважають, що знайти спонсора елементарно, необхідно лише свиснути – і ціла купа спонсорів буде ошиватися біля твого порогу з пропозицією відвалити кругленьку суму.

Їм важко зрозуміти, що всі працівники організації працюють, як волонтери, не отримуючи а ні копійки за свою роботу. Вони просто люблять цю справу і готові абсолютно безоплатно жертвувати своїми силами, коштами та часом. Кожен з них успішна в житті людина, і тому їм достатньо духовного та інтелектуального задоволення, яке вони отримують від роботи в «Кобзарі».

Але цікаво те, що провівши вже 7 конкурсів, останній з яких був присвячений 20-ій річниці Незалежності України, а саме конкурс патріотичної поезії «Золотий тризуб», ми отримуємо все більше і більше претензій з боку учасників. Когось не влаштовує швидкість обробки інформації та публікації її в Інтернету, комусь не підходять призи, комусь не подобаються церемонії нагородження та ін.

Останнє нагородження проходило в стінах Національного музею літератури України і було приурочене до відкриття спеціальної виставки присвяченої 20-ій річниці Незалежності. Сама урочистість та символічність місця надихала кожного патріота на високі помисли, але одна вельмишановна поетеса після нагородження пред’являла претензії, що організатори не напоїли учасників чаєм, чи може чимось іще. Цікаво, як саме можна було організувати фуршет у стінах музею та ще й у приміщенні виставки з експонатами?

І це лише дрібниці в порівнянні з тим, що доводиться вислуховувати від «вдячних авторів». Наприклад, дзвінки о 10.00 вечора або о 07.00 ранку, з різними незрозумілими вимогами для них природна річ. Звісно, є вдячні нормальні люди заради яких і хочеться проводити подібні заходи.

Нещодавно довелося читати подібний до мого блог-запис у одному з провідних видань про останню «Коронацію слова». Автор просто розмазував організаторів конкурсу. Йому все не подобалося: і фуршет не такий, і артисти не такі, і призи маленькі, і переможці «свої». Все було не так. Поміркувавши над цим я думаю – а може сам автор «не такий» або подібні йому «літератори»? Можливо, це вони не такі, якими повинні бути? Заздрісні, невдячні, самозакохані та не такі вже й талановиті, як їм самим здається? Можливо, проблема не в конкурсах та їх організаторах, а в самих учасниках, які шукають не звеличення України, не розвитку літератури, а просто задоволення власних, особистих, егоїстичних порожніх амбіцій та матеріальних інтересів? То чим же кращі ці горе письменники та поети від політиків та олігархів, яких вони так проклинають? Лише тим мабуть, що не вміють заробляти гроші...  

Все це, здавалося б, може упевнити організаторів конкурсів, що їх проводити не потрібно, але я з цим не згодний. Якщо помруть «Коронація слова» та менш масштабні конкурси, то це буде одним з найболючіших ударів по українській літературі. Закриття НСПУ, наприклад, ні як на неї не вплине, радше дасть новий поштовх для розвитку молодих авторів. А от відсутність конкурсів, духу здорового змагання, стимулу для покращення своїх творів та фінансової підтримки для переможців призведе до поступового згасання літератури, її погіршення та виродження. І тим більше на 10 невдячних та нетямущих знайдеться 20  адекватних, перспективних та талановитих людей. Тому ми будемо працювати над підтримкою літератури, не зважаючи ні на які претензії та безпідставну критику. Не помиляється той, хто нічого не робить. А закінчити хочу словами Бальзака, які розташовані на головній сторінці нашого сайту: «Що сталося б з літературою, якби справа її не захищалася? У нас є свій касаційний суд – це майбутнє. Щасливий той, хто може постати перед ним.»    

 

Дмитро Папета 

Опції перегляду коментаря

Виберіть бажаний спосіб відображення коментарів і натисніть "Зберегти налаштування", щоб активувати ваші зміни.

Які проблеми?!

1. Не зовсім розумію, в чому проблема?! Не подобається "Майстерня чудес" і тамтешня система суддівства (особисто мені вже висловили недовіру на рівному місці - http://upyxyluza.ru/?q=retsenz-v-d-timura-litovchenko-dlya-maistern-chudes-2011) - подавай свої твори на "Коронацію слова"! Не подобається "КС" - подавай на "Просто так"! Не подобається "ПТ" - подавай на "Євроформат"! Не подобається "ЄФ"... і т.ін.! Слава Богу, літературних конкурсів нині вистачає.

2. Я вже давно і неодноразово говорив, що сучасна українська література пішла розвиватися саме шляхом КОНКУРСІВ! Найперший подібний захід, який загалом можу пригадати - це ПСЕВДОконкурс гостросюжетної української літератури наприкінці 90-х, першим і єдиним результатом якого став друк детективу, здається, "Чорна акула в червоній воді". Чому це був ПСЕВДОконкурс? Бо "мати" детективної серії (що склалася з одного-єдиного роману) сама обирала твори на свій смак для публікації... Ясна річ, однією-єдиною книгою отакого "конкурсу, де журі складалося з самої себе" все й завершилося! Принаймні про інші я нічого не чув...

А от наступний захід вже був справжнім: це Всеукраїнський конкурс гостросюжетної прози "Золотий Бабай". Далі пішло-поїхало...

3. Отже, поява "Кобзаря" і, зокрема, "Майстерні чудес" - це абсолютно нормальне й закономірне явище для сучасної української літератури. "МЧ" - не перший і не останній конкурс. Системи суддівства і склад журі на кожному конкурсі свої. Звідси висновок: треба не лінуватися й подавати свої твори скрізь і всюди - десь-таки проб'єшся! А отже, саме там - твої ОДНОДУМЦІ! Бо жодна література в світі не твориться абстрактними "чистими душами", "хмарами у штанях" - скрізь її творять окремі митці-індивідууми! Індивідууми-видавці обирають з усього огрому рукописів, що видавати... Так само і судді зі складу будь-якого журі оцінюють твори індивідуально, а організатори конкурсів індивідуально обирають суддів...

4. Звідси другий висновок: якщо ти НІДЕ не пробився (на ЖОДНОМУ конкурсі, в ЖОДНЕ видавництво, в ЖОДНЕ літературне періодичне видання) - тоді, як казали Колобки, одне з двох:

4.1. або ти настільки геніальний, що не вписуєшся в жодні канони й не маєш жодних спільників та поціновувачів (але тоді... просто зачекай років 50-100, щоб тебе оцінили по достоїнству);

4.2. або твій рівень письменницької майстерності ще недостатньо високий (тоді удосконалюй свою майстерність... хоч усе життя, доки не досягнеш результату!).

Тимур Литовченко

Думаю, на оте неконструктивне

Думаю, на оте неконструктивне базікання й уваги звертати не варто. Такі "унікуми" знайдуться завжди, як ти не організовуй. Комусь не подобається відсутність чаю, комусь - недостатньо вишукане вино, а комусь - діаманти не вельми яскраві :)

не звертайте уваги

Справді, є такі люди, що вважають, ніби усі їм щось винні. Одне таке диво після звільнення з нашого журналу то й взагалі почало троллити усі форуми й обгиджувати колишніх колег, та ще й під чужими прізвищами - не оцінили, бачте. Такі люди завжди були й завжди будуть, але не вони визначають основний тренд. Більшість учасників й спостерігачів (я з останніх) навпаки, дуже вдячні вам і за конкурс, і взагалі за всі зусилля по підтримці української літератури. Борітеся - й поборете!

З щирою повагою,
Радій Радутний.

Конкурсам - бути!!!

Конкурсам - бути!!!

Сергій Мисько

Файно

Поки читав, були якісь думки, а дочитав - все розгубив. Насправді в будь якій справі будуть як прихильники, так і критики. Інша справа критиканство - професійна, людська чи просто психологічна заздрість. Дуже багато речей, на перший погляд, абсурдні. Але кожне з таких несе свою місію. Просто так - нічого не буває.

"Кобзар" все таки молода організація, я не бачу сенсу критикувати організацію будь якого дійства організовоного нею. Трошки тавтології, але це не страшно, надіюся. Краще б допомогли, порадили, або просто мовчки подякували і доказали свою поетичну, не свинську, сутність. Люди є різні :)

А чай краще дома пити, від іншого краще відмовлятися, до півсотні зим..

 

Щиро ваш,

Фіглюк

Написати новий коментар