ЛІТО "Кобзар"/
     
     
 
 
     
     

2212d3f2
 
     
 
   
 

Лера Крок про "Майстерню чудес 2011"

Доброго дня, мої улюблені Автори, учасники конкурсу «Майстерня чудес»!

Як координатор конкурсу не можу не розповісти про свої враження, подаровані мені вашою участю в ньому. Маю зазначити, що я прочитала кожну прийняту на конкурс роботу (107 оповідань) – на відміну від другого нашого координатора, Тетяни Шкурак, якій довелося прочитати всі надіслані тексти, а таких було близько 200. 

Звідки взялася така велика різниця? На жаль, багато хто з авторів або неуважно проглядав умови конкурсу, або не читав їх зовсім, орієнтуючись лише на короткий реліз проекту «Майстерня чудес». Саме тому приходила сила робіт, які не відповідали оголошеним вимогам. Деякі мали рекламний характер товарів і послуг, деякі виявилися відверто порнографічними (чим немало здивували організаторів), надіслано було й кілька непоганих репортажів – але ж за жанром репортаж нічого спільного з оповіданням не має. Проте абсолютна більшість не прийнятих робіт – це твори, що значно перевищували (або не добирали) обумовлений обсяг. Такі оповідання відразу ж пересилалися авторам для  скорочення (чи дописування). Знову на конкурс із доопрацювання повернулися з десяток, не більше. І дуже шкода! Бо серед таких, над якими їхні автори не побажали ще трішки попрацювати, було немало якісних, і деякі з них, правду кажучи, могли би на рівних позмагатися з оповіданнями, що увійшли до першої десятки. 

Однак повернемося до прийнятих на конкурс творів. Із 107 прочитаних я особисто відібрала би не менше 60, а не 30 робіт для короткого списку. Наприклад, за межами офіційного шорт-листа опинилася «Цукерня». Я назвала би це оповідання навіть у чомусь психотропним. Дуже сподобалося своєю важкою реалістичністю оповідання «Картопля, кішка и тітка Оксана», викликав повагу сюрреалізм у «Прощальному листі», написаному дев’ятнадцятирічним хлопцем, неабияк повеселив детективчик «Куди зникла скромна розумниця?». Запам’ятався своєю несподіваністю твір «Загадка» – и не дивно: належить він письменникові, що має в своєму активі вже 7 надрукованих книжок. 

На окрему розмову заслуговують два оповідання, що увійшли до короткого списку поза конкурсом, це «Зимова деревце» і «Незгойні рани сирітства». Ці тексти абсолютно не відповідали одній з вимог, обумовлених положенням про конкурс. Йдеться про жанрову специфіку. «Зимове деревце» – це пейзажна лірика, напрочуд гарна й тонка, але безсюжетна, а «Незгойні рани сирітства» є за формою звичайний репортаж, побудований як серія коротких п’ятирядкових розповідей про покинутих батьками дітей. І все ж ці дві роботи були прийняті на конкурс і виділені організаторами. Підкреслюю: не суддями, які знали тільки номер роботи і нічого про її автора, а організаторами, які отримували анкети разом з оповіданнями. Які для цього були підстави?

Автор «Зимового деревця» Зорян Галущак – юнак, який ледве встиг закінчити школу, але при цьому його лірична проза не поступається зразкам, оприлюдненим сучасними професіоналами. А Тетяна Лісненко, автор репортажу «Незгойні рани сирітства», настільки просто і в той же час яскраво передала біль і розпач вихованців дитячих будинків, що її робота гідна окремої номінації. Однак, в умовах конкурсу нічого не було сказано про пейзажну лірику чи репортаж, саме тому ми, як організатори та координатори проекту, вивели ці дві роботи за межі суперництва за перше місце, але при цьому, як бачите, і не залишили їх без уваги. 

Звичайно, не обійшлося і без серйозних розчарувань у деяких надісланих роботах. Наприклад, я абсолютно не зрозуміла надзавдання одного з оповідань, виконаного як дорожні нотатки не найкращої якості. Важко сприймалися оповідання-листи. Таких було не менше десятка. І тільки один текст, «Попіл мого серця» Ганни Ліханової, вразив по-справжньому. Я б навіть порівняла цей твір зі славнозвісною новелою Стефана Цвейга «Лист незнайомки». Дуже сильне, яскраве, емоційне і реалістичне оповідання. Але це – виняток, який мене більше, ніж потішив. Тому що імітація листування, як спосіб передачі сюжету – оповідний прийом, звертання до якого в наш час частіше виявляє в автора непрофесіоналізм і відсутність бажання попрацювати над сюжетними ходами. Адже набагато простіше придумати закадрового героя і спілкуватися з ним за допомогою листів, ніж одушевити персонаж, сформувати його характер, вплести героя в мережу інтриг. 

 

Оповідання Марини Ткаченко «Мрія vs життя» особисто мене здорово насмішило. Як жінка, я повністю розумію і головну героїню, й авторку твору. Як координатор конкурсу і критик, я розумію Тимура Литовченко, який поставив низьку оцінку цьому твору. Бути членом журі та оцінювати роботи неймовірно складно. Я розумію справу так, що перше враження відразу ж обумовлюється суб'єктивним сприйняттям і особистим життєвим досвідом. Але потім включаються такі фактори, як освіта, професійний досвід, критичний погляд, і тоді вже суддя починає фіксувати явні помилки композиції, звертати увагу на недостатню розробленість характерів, на стилістичні прорахунки тощо. 

 

Судді завжди дуже важко визначитися з оцінкою: це все одно, що вчителю з української мови читати талановитий твір свого учня, наповнений граматичними помилками. Пам'ятаєте цю ситуацію шкільних років? У таких випадках педагог ставить завжди дві оцінки: за мову і за літературу. А в результаті? Правильно, в результаті середній бал. Суддя не враховує явні граматичні помилки (хоча, зізнаюся, бачити їх дуже неприємно), але враховує помилки в художній формі. 

 

Я часто стикаюся з тим, що сюжет може бути геніальним, але його втілення виявляється слабеньким. І навпаки, як в згаданому вище оповіданні «Зимова деревце», коли наративна тканина блискуча, але саме оповідання – ні про що. В обох випадках стає шкода витраченого на читання часу.  

 

І тому я прошу вас, наші дорогі конкурсанти, перш ніж висловлювати своє обурення, встаньте самі на бік судді, перечитайте декілька конкурсних робіт і проаналізуйте їх. Самі переконаєтеся, як складно судді: йому треба вивести середній бал між технікою і натхненням. Оцінка – це завжди балансування на тоненькій мотузці особистого досвіду, переплетеній з гумовим джгутом професійної методології. Ви тисячу разів можете сказати, що винайшли вічний двигун, але поки не підтвердите це математичними і фізичними розрахунками, вам ніхто не повірить. Скрізь працюють свої правила, і література не становить виключення. 

 

А в цілому, конкурс і його роботи викликали в мене дуже приємне враження. Можливо, обрана тема була досить широкою, і автори оповідань легко знайшли белетристично перспективні втілення її в своєму життєвому досвіді. Можливо, справа в тому, що конкурси від «Кобзаря» вже користуються широкою популярністю і довірою. Можливо і те, й інше, але кількість і якість надісланих робіт просто підкорили всіх: і главу об'єднання Дмитра Папету, і главу журі Станіслава Росовецького, і кожного з суддів, координаторів, преномінаторів, а також інших осіб, причетних до проекту «Майстерня чудес».

 

З найкращими побажаннями,

Лера Крок

Опції перегляду коментаря

Виберіть бажаний спосіб відображення коментарів і натисніть "Зберегти налаштування", щоб активувати ваші зміни.

питання до пані Лери Крок

Добрий день! Багато чого почитав на цьому сайті, але так і не зрозумів, чи існує віковий ценз для авторів. Наскільки я розумію, перш за все, усі Ваші заходи, конкурси та інше спрямовані на виявлення творчої молоді та активізацію уваги до творів юних талантів. А як щодо людей, котрим за 35. Я, наприклад, пишу непоганий віршований і прозовий гумор і багато де друкуюсь, (в тому числі й на сайтах), але мені вже за 35. Тому на "ШПИГАЧКИ" не проходжу, а от спробувати себе в інших заходах "КОБЗАРЯ" все ж хочеться.Не знайшов достатньої інформації стосовно авторів гумору.Що порекомендуєте чи підкажете? Віктор Насипаний, victor5@list.ru

Шановний пане Вікторе,

Шановний пане Вікторе, доброго дня!

Конкурс "Шпигачки 2012" дійсно має віковий ценз. Цьому є певні причини, які ми озвучимо пізніше.

Але подібне правило діє виключно на цей конкурс.

В березні ми розпочнемо наш основний, щорічний конкурс, що маю грошову премію "Майстерня чудес 2012".

Там не буде жодних вікових перепон для участі. Тому будемо раді бачити Ваші роботи на конкурсі.

Інформація про початок та умови конкурсу буде опублікована на нашому сайті.

Дякуємо за увагу до наших заходів.

 

Я згодна із поперднім

Я згодна із поперднім дописом: шукайте спонсора, або ж давайте скинемось...

від Лери К.

Думка непогана та дуже цікава.

На нашому досвіді вже є одна
збірка і ми добре знаємо, як це не просто - видати книгу, особливо без спонсорської
підтримки.

Але - якщо автори згодні, то
можна спробувати. Найближчим часом я зв’яжуся з нашим видавцем та з дружньою друкарнею
, що би усе врахувати. Вірогідно, це не так і неможливо, як здається на перший
погляд…

 

Лера Крок 

Симпатія до авторки

Дуже відповідальний і психологічний аналіз. З великим зацікавленням перечитав усі твори опубліковані на сайті. Шкодую, що цього вже не можна зробити сьогодні, аби згадати приємні хвилини. Звичайно, бажаю Лері, усім організаторам, учасникам і суддям аби вдалося видрукувати хоча б тисячним тиражем книжечку від "Кобзарів" з назвою "Майстерн чудес 2011, куди б увійшли хоча б 30 оповідань. Це була б цікава література. Якщо не знайдеться генерального спонсора пропоную організаторам відкрити рахунок для такого видання і запропонувати усім, хто мав би увійти до такої антології скинутися по 500 грн. Таким чином на 30 творів збереться 15000 грн, а цього достатньо для видання. Думаю, що всі погодяться.

від авторки

Дякую за пораду  та розуміння. Приємно знати, що хтось читає мої рецензії.

:)

з повагою, -

Лера Крок 

Написати новий коментар