ЛІТО "Кобзар"/
     
     

Купите Теннисные столы Для кого-то пинг-понг – профессиональный спорт, для кого-то – просто хобби. В любом случае, это отличный способ проводить время с пользой для здоровья. В нашем интернет магазине «Спорт Закупки» в Екатеринбурге вас ждет богатый выбор разнообразных теннисных столов высокого качество по выгодным ценам. 2212d3f2
 
     
 
   
 

Від голови журі конкурсу оповідань «Шевченко і я»

Ось він і проминув, день 200-ліття з дня народження Тараса Шевченка, на який здавна очікували його читачі, прихильники, інтерпретатори та дослідники. Тепер, не примазуючись до гучної дати, вже пристойно й нам оприлюднити результати оголошеного Літературним об’єднанням  «Кобзар» скромного літературного конкурсу на честь великого українця. Але спочатку кілька слів про той день ювілею.

Ще рік тому не можна було передбачити настільки мізерного відгуку українського політикуму і його журналістської обслуги на 200-річний ювілей Шевченка. Виникає враження, ніби великі ювілеї Шевченкові злим роком переслідуються. Широкі плани святкування 100-річчя було перекреслено посиленням російської цензури через революційну ситуацію в імперії напередодні Першої світової війни, а на 200-річчя українці знаходяться в стані очікування  економічної руйнації та на порозі війни вже у власній країні.

Але, як не парадоксально, для пам’яті та величі Шевченка самоусунення можновладців від святкування його ювілею в жодному разі не біда, а що менше було і ще буде політичного галасу, дилетантських узагальнень та щедрих обіцянок, про які на другий день забувають, так це навіть на краще. Бо Шевченко залишився наодинці з народом, у прямих, чистих і цнотливих з ним стосунках, які ніколи не переривалися, лише посилювалися з плином часу і які тільки увиразнюються та психологічно акцентуються в день чергового ювілею – вельми умовної запозиченої інституції. Чи не доцільніше було би якось особливо відзначати день народження Шевченка на початку циклів довжиною в 47 років, що їх він прожив?

Одним з проявів народного шанування Шевченка, шанування щирого, природного, вільного від лицемірства і брехні, є відгук української інтелігенції на наш конкурс. Він реалізувався спочатку в численних передруках та перепостуванні оголошення про конкурс у ЗМІ та на особистих сайтах, за що журі щиро вдячне. Потім на адресу «Кобзаря» пішли тексти, загальною лічбою 200. З них було обрано 31 текст. Цей лонг-лист склали твори Віктора Васильчука, Ілька Колодія, Юрія Багрянцева, Альони Севастьянової, Івана Сухого, Людмили Творун, Світлани Патри, Володимира Портянка, Марії Хіміч, Анни Айстри,  Анастасії Алексеєнко, Володимира Сапона, Іви Шон, Іванни Мриги, Софії Мурашко, Еліни Заржицької, Ганни Половенко, Світлани Талан, Марії Моравської, Василя Кузана, Сергія Зінченка, Лариси Омельченко, Ореста Катинського, Вікторії Стасів, Анатолія Линника, Олени Обух, Олександра Литвиненка, Олександра Федорука, Руслана Стріхи, Наталії Кремінської, Надії Матюшенко-Гребенюк. (Якщо авторами подавалися псевдоніми, вказуються саме вони).

Рішенням журі до шорт-листу увійшли твори Володимира Сапона, Іви Шон і Олександра Литвиненка. Ці автори й стали призерами нашого конкурсу.

Перше місце і премію в 1000 гривень завоювало своєму авторові Іві Шон (м. Львів) химерне оповідання «Гість». Цікаво, що анонімний текст твору у підборці, отриманій членами журі, мав № «13». Але число виявилося щасливим! Як вправний письменник-фантаст Іва Шон сміливо і вдало придумує власний «всесвіт», вибудовує фантастичний інтер’єр цього «всесвіту»-хати, встановлює правила існування в ньому, формулює, нарешті, естетико-психологічну гіпотезу-ідею, яка зводить у парадоксальному контакті своєрідну героїню-оповідача з не менш своєрідним авторським, фантастичним, але ж і достовірним Шевченком. Слід відзначити яскравий етнонаціональний колорит твору і гарне мовно-образне втілення фантазійного задуму.

На другому місті премійований електронною книжкою Володимир Сапон (м. Чернігів) із оповіданням «Така твоя доля, Тарасе». Чернігівський письменник, журналіст, краєзнавець подав твір у своєрідному жанрі, що поєднує ознаки ґрунтовного  краєзнавчого есе та біографічного оповідання. Біографічна гіпотеза про зустріч Шевченка із седнівською «божою людиною» Грицем виглядає добре інструментованою місцевими реаліями. Твір, просякнутий щирою любов’ю до рідного краю, набуває заразом краєзнавчої та белетристичної цінності. Мова відповідає задумові.

Таку ж премію отримає і  Олександр Литвиненко, чиє оповідання «Автопортрет Доріана-Тараса  (якби картини говорили)» посіло третє місце. Задум цього твору –написати монолог вигаданого автопортрета, знищеного в музеї пожежею, – є цілком своєрідним і художньо виправданим. Приваблює й намагання вималювати нешаблонний, живий образ Шевченка-людини. Втім перед друкуванням тексту варто було би трохи скоротити його за рахунок повторень і з назви та підзаголовка залишити щось одне. Крім того, «автопортрет Доріана» викликає в читача негативні конотації з романом Оскара Уальда, які в оповіданні не реалізуються.

Як це завжди буває, підсумки й цього конкурсу когось звеселять, а в когось викличуть незадоволення. Але ж тим, кому не пощастило цього разу, раджу не ображатися. Друзі, пишіть! Перевіряйте свій рівень на літературних конкурсах! Пишіть ще краще! Адже іншого шляху до успіху поки що ніхто не вигадав.

Станіслав Росовецький

Написати новий коментар