ЛІТО "Кобзар"/
     
     


 
     
 
   
 

Їсти подано, або куди йдуть генії вітчизняної літератури

Літературних течій в Україні більше, ніж багато. Ще є неосяжні простори різних літературних об'єднань, студій, проектів, спілок та інше. Як правило - це певне вузьке коло людей, метою якого є творча самореалізація. Будь-якому автору, навіть самому маленькому (у всіх значеннях) необхідне визнання. І якщо його не вдається отримати в широкому колу читачів, то чому б не об'єднати навколо себе пару трійку графоманів, обізвати створений осередок гучним і яскравим ім'ям, що б таким чином відкрити горизонти для самовихваляння. При цьому є сенс максимально облити брудом такі ж самі об'єднання. Адже ніщо так не підкреслює власний талант, як абсолютна його відсутність у конкурентів.

На жаль - це звичайна практика. І, тим не менше, чим би дитя не тішилося - лише б не під парканом. Такі групи можна з упевненістю назвати гуртками за інтересами. Автори в них самозабутньо читають свої твори, слухачі (такі ж автори) дають на них захоплені рецензії. Оптимальний симбіоз Автор-Читач. Особливо у світлі відомої фрази «зозуля вихваляє півня, за те, що вихваляє він зозулю». Нічого поганого в подібних «творчих спілках» немає, до того ж - вони досить закриті для сторонньої участі або спостереження. Однак, чи є в них місце мистецтву? Може бути, абсолютно справедливо критики наполягають на відсутності української літератури, як такої?

Полиці книжкових магазинів рясніють українськими перекладами російських письменників і місцевою етнічною поезією. Невже, більше нічого немає? Можливо, літературні агенти шукають погано? Але, з іншого боку - достатньо відкрити будь-яку пошукову сторінку в Інтернеті, ввести - літературне об'єднання, і кількість знайдених спілок та авторів просто кине в інформаційний шок! Справедливо постає питання - а література чи ЦЕ? Поезія - або її сурогат? Проза, або накопичені особисті претензії авторів до власного життя?

Особливо дивовижний сучасний авангард, в якому гострі фразеологічні звороти стали правилом хорошого тону. То де ж, все-таки, мистецтво? У нескінченних літературних об'єднаннях, де автори не витримують критики, а тексти - навіть поверхневого розгляду редакторами? Або в написаних і відкладених в стіл творах, відомих лише їх творцям? А, може бути, у світлих головах учнів та студентів, які не змогли пробитися до жодної з літературних течій і вимушених самостійно вивчати всі тонкощі словесної майстерності? Можливо, саме в них є та сама іскра, яку ще не вдалося заглушити цинізмом і скептицизмом «старших братів» за творчістю?

Самий поверхневий аналіз дитячих літературних студій показує, що обставини складаються саме так. Досить сильно представлені Львівська, Вінницька та Одеська юнацькі школи словесності при структурних підрозділах Українського державного центру позашкільної освіти. Столичні літературні студії при Спілці Письменників також чимало випустили справжніх авторів, які відразу після випуску сміливо заявили про себе видавцям. Але ж в Україні 26 адміністративних одиниць! У кожній з них сотні творчих об'єднань. Де ці автори? Де їх роботи? Чи можна з упевненістю назвати всіх графоманами? Безумовно, якість багатьох творів серйозно перевершує «високий» рівень текстів, виданих Союзом письменників України. Але тільки варто починаючому автору винести своє творіння на книжковий олімп, як вони одразу ж стають обпльовані «справжніми майстрами» паралельних літературних груп.

Покалічених талант, який не пройшов цих тернів, несе своє дітище назад у стіл. Так гинуть справжні шедеври. Стара добра фраза про геніїв і бездарність стає істиною.

І, тим не менш, Європа вже зараз спостерігає «український літературний феномен». За даними книжкової палати, в 2009 році вітчизняними видавцями було випущено близько 22 500 найменувань книг. Де ці книги? Із двохсот столичних книжкових магазинів залишилися лічені три - чотири десятки, а україномовних публікацій в них ледве набереться 20 - 25% від загального обсягу книжкової продукції. І ті, у своїй більшості - переклади зарубіжних авторів. Куди ховається сучасна українська література?

Стандартні творчі спілки можна сміливо відставляти у бік. Їх мета - самовихваляння, але ні в якому разі розвиток власних талантів і, як наслідок, вихід на новий якісний рівень літературного життя. Їх робота подібна до македонської фаланги: один скаже «УРА!», ті що йдуть поруч підхоплять - «ГЕНИАЛЬНО!». Усі, хто спробує пробитися в ряди, або стати противагою - ризикують бути роздавленими об'єднаним хором: «бездарно!».

Питання «де ж випускники дитячих літературних студій?» відпадає, як атавізм. Відповідь очевидна - під підошвами вітчизняних «геніїв». Безумовно, є такі винятки, як Любко Дереш. Але цей успіх з упевненістю можна порівну розділити між талантом автора і його видавцем. Якісний піар здатний вивести на космічну орбіту будь-якого «письменника». Мистецтво, на жаль, в таких випадках залишається за бортом, а в авангарді виступає дешевий популізм, помножений на платоспроможність читача.

Будь-якому видавцю добре відомо, що в такій ситуації необхідна єдина система співпраці між популярними авторами, молодими талантами, критиками і читачем, як кінцевим споживачем інтелектуального продукту. Такий підхід спостерігається у видавництвах «Грані-Т», «Ексмо», «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» та інших, не менш відомих. Це здорова політика ведення книжкового бізнесу. І це був би правильний державний підхід.

Раніше таку координаційну функцію виконував Союз Письменників України - єдиний і потужний механізм, створений для розвитку і тотального контролю радянської літератури. Але Радянський Союз розколовся, а разом з ним і звалилася вся налагоджена система культурно-літературного сектора. Зате зберігся бюрократичний апарат і досить непогана матеріальна база, довкола якої постійно розпалюються пристрасті «по матерії», а також - за «доступ до преси». Благо, що преса є нині цілком незалежна і сама може визначити того, хто їй по-справжньому цікавий. З вражаючою регулярністю в друкованих та електронних ЗМІ мусуються критичні статті про бездуховність сучасної літератури, відсутність державної підтримки книговидавців, популізм авторів початківців і вихваляння пари-трійки відомих письменників.

Проте, проблеми єдиної стрункої системи журналісти не знімають. Та й не повинні. Не їх це завдання. А Спілка письменників надто заклопотана постійною внутрішньою боротьбою за ефемерні регалії, популярність та ін «блага», щоб відволікатися на такі дрібниці, як високий літературний рівень і духовність написаних і виданих текстів. Читачеві незмінно підсовуються перевірені гостренькі детективчики, солоненьке оповіданнячка і густо змащені шоколадом романи. «Їсти подано. Сідайте ... » - далі за текстом. Куди йдуть викохані випускники дитячих творчих спілок?

Практика показує, що дитячі літературні студії виховують талановитих авторів, які на виході виявляються непотрібними. У видавців на невідомих геніїв немає вільних коштів, про державне фінансування говорити не приходиться, в Спілці письменників їх не чекають. Видаватися за власні кошти - рівнозначно ганьбі. Що робити?

- Ми бачимо вирішення цієї проблеми не лише у створенні єдиної бази сучасних відомих а також невідомих авторів України та співпраці з видавництвами - коментує голова Всеукраїнського літературного об'єднання «Кобзар» Дмитро Папета, - але й у координації творчого шляху кожного вихованця наших літературних студій. Тільки так можна бути впевненими в тому, що справжні таланти отримають своє визнання, а читач справжню і цікаву літературу.

- Талант, насправді, завжди зможе пробитися сам. Йому треба лише трохи допомогти, а бездарний текст, навіть широко розтиражований, так і залишиться лежати на полицях у книжкових магазинах. У Літературі можуть бути різні напрями, але магістральна течія - одна. І яким би модним не був автор, читач все одне буде повертатися до хрестоматійної класики. - Так відповів на питання відомий письменник, заступник голови київської міської організації Спілки письменників України Сергій Батурин.

- Мабуть, керівниками літературних студій повинні бути справжні професіонали, які щиро люблять свою справу. Тільки так можна буде дати дітям необхідний багаж знань, який допоможе стати молодим авторам відомими письменниками та поетами. Навіть самородки потребують ювелірної роботи, щоб стати діамантами світового масштабу. - Відповів Андрій Лемешко, голова київського міського управління ЛО «Кобзар».

- Кожна дитина - це вже геній. Головне, допомогти йому не втратити вкладений Богом дар. Тільки тоді ми отримаємо духовно й інтелектуально розвинену особистість, яка зможе реалізувати себе в будь-якій галузі і при будь-яких обставин. І завдання це стоїть не тільки перед батьками та державою - а й перед громадськістю в тому числі. - Прокоментував ситуацію директор Українського центру позашкільної освіти Віталій Ткачук.

Цілком можливо, що суспільство, в кінцевому підсумку, саме виховає як автора, так і читача. Тільки от - якими вони будуть?

Лера Крок.
24.03.10

Написати новий коментар